Lost Places - Чорнобильська Зона

Технічні характеристики. Враження від експлуатації.

ДП-5 - без сумніву наймасовіший радянський військовий радіометр-ретгенметр. Розроблений ще в 50-і роки минулого століття і, в різних модифікаціях, успішно дожив до наших днів. Версія з літерою «А» - звичайно найперша. Потім послідувала «Б», «В», «М» (медична) і найостанніша «ВБ».

Минали роки. На зміну лампам прийшли транзистори, потім мікросхеми, потім мікроконтроллери... А ДП-5 залишився таким як був. Лише невеликі косметичні зміни. Злегка змінили схему, у версії «В» прибрали вбудований в корпус гамма-датчик, а сам корпус стали робити з сучаснішого і міцнішого пластика, переставили контрольне стронцієво-ітрієве джерело з корпусу приладу на корпус блоку детектора. Поміняли табличку на внутрішній стороні кришки (вписали туди більш щадні «норми зараженості»). Ось власне і всі нововведення.

Електрична схема приладу дуже проста, та і користування приладом не вимагає серйозної підготовки: «вмикнув і міряй». Все-таки прилад розроблявся для армії, тому не призначений для точного виміру, а швидше для грубої оцінки в суворих воєнних умовах: «багато або мало». Про це говорить багато що: і грубуватий стрілочний прилад, і нечутливість до рівнів менше 50 мкР/г. Особливо яскраво це видно на прикладі виміру бета забруднення. Так, в ДП-5 є така можливість і на блоці детектора є відповідна шторка бета фільтру... Але шкала проградуйована в мР/г і Р/г. Отже щільність потоку бета часток вимірюється як різниця показань приладу з бетою-фільтром і без нього на рівні: «є чи ні» і "багато або мало".

Елементів керування приладом всього чотири: перемикач вибору діапазону, поєднаний з вимикачем і калібруванням, ручка калібрувального резистора, кнопка примусового скидання показників і тумблер підсвічування шкали. Блок детектора (у версіях «А» і «Б» його називали зондом) складається з двох газорозрядних датчиків (СТС5 і СИ3БГ).  Ще один СИ3БГ знаходиться в корпусі приладу і працює на самому верхньому діапазоні до 200 Р/г. У версії «В» блок детектування складається з двох газорозрядних датчиків СБМ20 і одного СИ3БГ.

Живлення приладу від трьох акумуляторів 1,6 ПМЦ-Х-1,5 (КБ-1) (один використовується для підсвічування шкали). Знайти сьогодні такі «древні» елементи живлення нереально, але при нескладному доопрацюванні, можна використовувати і звичайні елементи живлення типа АА.

До якості складання нарікань немає. Ех, адже уміли ж колись робити надійні і довговічні речі! І хоча матеріал корпусу був замінений в подальших модифікаціях на технологічніший і ударостійкий, цей «рудий моноліт» пошкодити дуже не просто. Ну і звичайно присутні всі необхідні герметизуючі прокладки і гумові ковпачки - бризкозахист. Виносний блок детектування - герметичний.

• Основні технічні характеристики

Працювати з приладом просто. Перше клацання перемикачем - вмикання і калібрування (змінним резистором виставляєш стрілку напроти спеціальної відмітки на шкалі), друге - вмикається самий верхній діапазон до 200 Р/г, якщо стрілка не рухається, перемикаєш далі на нижні діапазони, поки стрілка не зрушиться з місця. От і все. Для перевірки наявності бета забруднення: на зонді відкривається віконце. Є ще контрольне стронцієво-ітрієве джерело для перевірки працездатності. У версії «А» знаходиться на відкидній кришці приладу і закрите зсувною кришкою. Джерелу, як і приладу вже 40 років, але не дивлячись на такий «вік» щільність потоку бета часток від нього близько 80 тис. розпадів.

Що подобається: простота, надійність, гарні пошукові властивості, стрілочний прилад, на мою думку, зручніший для швидкої оцінки рівня, ніж цифрове табло.

Що не подобається: можна було б перерахувати багато що. Неточність, ручне перемикання діапазонів, вага, неможливість точної оцінки щільності потоку бета часток... Але я не бачу в цьому жодного сенсу. Цей прилад розроблений півстоліття тому і оцінювати його можна лише з позиції дозиметричної апаратури, дозиметрії того часу і армійського, загальновійськового призначення.

Резюме.

У мене часто запитують мою думку про ДП-5. Чи хороший це прилад? Чи є сенс в його придбанні, використанні? Перше, що я в таких випадках запитую: А навіщо він вам? Що збираєтеся ним вимірювати? ДП-5 розроблявся в ті часи, коли на рівні ПЕД менше 10 мР/г ніхто навіть не звертав уваги. Використання приладу має сенс в разі ядерної війни або радіаційної катастрофи, масштабу Чорнобиля, коли немає особливого сенсу уточнювати 100 мкР/г  там, або 101 мкР/г, ретельно підраховувати кожну бета частку на сантиметрі квадратному в хвилину. Інші підходи, інші мірки: швидко вимірювати, хай грубо, але в першу чергу швидко, «норми зараженості» - дивися таблицю на кришці приладу, інструкція по користуванню - там же, на кришці.

З позиції сьогоднішнього дня цей прилад не вимірник, а швидше сигналізатор. У професіоналів є більш нова, більш точна сучасна техніка. А в побуті вам дуже необхідний сигналізатор радіоактивності вагою 3 кг, із зовнішнім детектором? Якщо вже так хочеться нервувати продавців на базарі виміром яблук і картоплі на предмет радіації, може має сенс придбати щось сучасне і не настільки громіздке? :).

ДП-5 гідний прилад свого часу. Він чесно працював не один десяток років, у тому числі на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 1986. Можливо його час минув, але він все ще може згодитись у екстремальних умовах високих рівнів радіації.