 |
17 вересня 2006 року. Прип'ять.
Поки редакторська група pripyat.com показує американським гостям місто, ми с Миколою Коломійцем натягуємо на обличчя протипильні маски, надіваємо захисні окуляри і відправляємось у східний район Прип'яті, в район який першим прийняв на себя удар аварії 26.04.86.
 |
Район цей відвідувачам не показують... Дивитись, з точки зору рядового туриста і журналіста, що пише про "жахи Чорнобиля", особливо нічого, ні яких тобі гербів СРСР, ані ляльок, ані протигазів... Непрохідні хащі і рівень гама-фона вище 2 мР/г (в цій частині міста дезактивацію не проводили і залишили її за межами охоронного периметру)... Ми йдемо в один з самих радіоактивно забруднених районів не тільки Прип'яті, але й всієї Зони... Перемикаємо радіометри на верхній діапазон і вперед, на вулицю Огнєва.
Прип'ятська "рятувальна станція". Скільки не бігав навкруги іржавого щита, так і не зміг зфотографувати його так, щоб можна було прочитати напис (повірте там дійсно написано: "спасательная станция" :).
Гриби... Я думаю цим словом можна було б змалювати всю нашу экспедицію у східний район Прип'яті... Підберезовики, підосичники, білі, маслята, розкішні мухомори... Дуже важко ступити на землю, щоб не зачепити який небудь гриб... Я бачив таке тільки на картинках у дитячих книжках, де гриби завжди стирчали з землі у неімовірній кількості... Виявляється так буває в реальності...
Рівень гама-фону не опускається нижче 2мР/г.
 |
 |
 |
Звертаємо ліворуч і стежка приводить нас до напівзатопленого дебаркадеру - це другий прип'ятський причал (кажуть ним користувались ще цілий рік після аварії).
 |
 |
 |
На дебаркадері і біля нього несподіванно відносно чисто - рівень не вище 50 мкР/г. Ми знимаємо маски щоб передохнути... Вода не наче дзеркало, не ворухнеться... Очерет...Тиша.... Здається, що дебаркадер не напівзатоплений, а просто він поступово розчиняється в густій осінній воді... Вдалині видніються коробки прип'ятських будинків.
Ми уходимо з причалу і йдемо далі вздовж берега. Ось і готель "Ластівка". Цікаво, що хоча ми, судячи по карті, знаходимось на вулиці Огнєва, на будівлі готелю висить табличка: вул. Набережна... Причому без номера :)
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Двоповерховий будинок. Ангар для рятувального катера... На стінах ще збереглись мітки дозиметристів: 30 мР/г, 25 мР/г, 10 мР/г. Зараз тут на порядок меньше 1-2 мР/г, всередині приміщень - близько 100 мкР/г.
 |
 |
 |
Подвір'я бувшого прип'ятського профілакторію. Коля тягне мене за рукав - слухай! Писк нашіх радіометрів міняє тональність. 3 мР/г.
 |
 |
 |
Пройшовшись по профілакторію ми виходимо назад на вулицю Огнєва і ідемо далі у бік прип'ятських гаражів. Якщо йти далі берегом за профілакторієм, в метрах 50, починається плутонієва пляма "північного сліду".
 |
 |
 |
Ось і гаражі... Багато чув про них позитивних відгуків. Що, вони якісь незвичайні, теплі, просторі, зручні... Взагалі не такі як були у інших містах. Незнаю, можливо... Напевно щоб оцінити це треба бути досвідченим радянським автолюбителем :)
Рівень гама-фону на теріторії гаражів 2-5 мР/г.
 |
 |
 |
Ми виходимо на дорогу і йдемо в напрямку до прип'ятского кладовища. До ОУ ЧАЕС по прямій не більше 2,5 км. Ми зараз знаходимось у центрі "вилки" "північного" і "західного" сліду. Радіометр впевнено свистить в кішені куртки: 2-3 мР/г.
Ось і кладовище... На відміну від сільских полісських кладовищ з їх унікальними брусчатими хрестами і рушниками, прип'ятське кладовище виглядає дещо понуро і провінційно без смаку- аляповаті обеліски з полірованої нержавійки, огорожи пофарбовані у інтенсивно "дискотечні" кольори... Писк радіометрів змінює тональність: 6 -7- 8,5 мР/г. Кажуть, тут можна наміряти і 20 мР/г, але в нас такої цілі не має, нам вистачає і 8. Зробивши коло по кладовищу и сполохавши в його хащях якусь шумну живність, ми виходимо назад на дорогу і повертаємось у місто.
 |
 |
 |
Ліземо в хащі з думкою пробитись у район вулиці "дружби народів". В заростях видно акуратний цегляний будиночок- один з чотирьох котеджів "високого" міського і станційного начальства. Але далі проходу немає - перед нами справжня стіна з акації і ліщини... Ні, тут ми не пройдемо. Розвертаємось і йдемо назад. Обходимо хащі краєм і ось ми вже біля прип'ятської стоматологічної поліклініки, а через дорогу... Танцмайданчик! Саме він чомусь сколихнув у мені теплі хвилі ностальгії. Я як зачарований стояв у центрі бетонної площадки намагаючись згадати, що слухали тоді в 1986... Назви груп і виконавців самі по собі зліпились у меня в голові в якусь безформенну масу з назвою "Оттаван"... Правда старожили кажуть, що свою популярність танцмайданчик втратив післе появи у місті легендарної дискотеки "Едісон" в БК "Енергетик" и вона стала місцем зустрічи перших міських скейтбордистів.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Ми залишаємо танцмайданчик і йдемо у північному напрямку. Рівень гама-фону потихеньку опускається до 200 - 400 мкР/г. І ось ми у дворі ремонтних майстерень. Вже після аварії тут знаходився ремонтний цех "Комплекса", одної з організацій що працюють в Зоні. Зараз цех покинутоо, на підлозі ангару знайома мене по БЩУ 4 товста ПВХ плівка усипана різноманітним "залізом". У мене на поясі "прокидається" рація: Макс на зв'язку. Вони вже "вигуляли" своїх американських гостей і тепер чекають нас біля школи №1.
 |
 |
 |
Проходимо біля хокейної коробки і спортклуба "Будівельник" - це доаварійний епіцентр прип'ятського спортивного життя.
Ось і вулиця "Дружби народів". На радіометрі щось близько 50 мкР/г. Знімаємо маски і окуляри... Я знімаю з пояса рацію: "загальний виклик ".
Ми повернулись... Ми вдома.
| Прип'ятьський вантажний порт< Попередня | Наступна >Радіоактивний анклав |
|---|
