У цьому репортажі немає сенсаційних знахідок і зашкалів радіометра. Зате є природа, що заснула і приготувалася до зими, мовчазні залишки міста і тиха річка Прип'ять.
У мене не було планів писати репортаж про поїздку у Зону 25 листопада 2006. Ми просто поїхали провідати Прип'ять, відпочити від міської суєти, і безцільно поблукати її околицями. А потім навалилася робота, несподіванно настав Новий Рік і ця поїздка виявилася останньою у минувшому 2006 році. Переглядаючи свої нескінченні фотографії із Зони, я все більше став згадувати про неї, як про підведення межі, як про своєрідний підсумок року, що пішов.
У цьому репортажі немає сенсаційних знахідок і зашкалів радіометра. Зате є природа, що заснула і приготувалася до зими, мовчазні залишки міста і тиха річка Прип'ять.
- Щось старе і залізобетонне
Під'їжджаючи до перехрестя Прип'ять - Янів, хтось з хлопців побачив зліва в метрах 50 від дороги дивний, порослий мохом залізобетонний "гриб"... ДОТ! Ми виходимо з машини і я з сумнівом дивлюся на високу суху траву (як ніяк тут колись був той самий "Рудий Ліс"). Надягаємо маски і сходимо з дороги в траву... 400 мкР/г за гамою - терпимо, про решту думати не будемо :)
Підходимо ближче... Ні це не ДОТ... Схоже на бетонний колодязь з подвійними стінками. Товщина зовнішньої стінки близько 30 см, внутрішньою близько 20 см. Зверху сферична бетонна кришка як на цукорниці, в ній декілька отворів діаметром близько 30 см. З боку дороги обидві стінки проломлено, дуже схоже на пряме попадання снаряду. Лізу всередину - глибина колодязя близько 5 метрів, половина колодязя засипана піском, на дні різний непотріб.
Що за об'єкт і скільки йому років важко відповісти. Бетон на вигляд невисокої якості, місцями обсипався, оголивши арматуру.
Дуже ймовірно, розгадка може виявитися зовсім не цікавою і буденною... Але поки що цей об'єкт так і залишається загадкою. Колишні прип'ятчани стверджують, що в околицях Прип'яті все-таки є справжні "німецькі" ДОТи часів Другої світової... Як небудь пошукаємо...
Залишаємо машину на перехресті проспекту Будівельників і вул. Героїв Сталінграду і йдемо у бік річки. Асфальт закінчився і ми йдемо по путівцю уздовж ланцюжка напівгнилих дерев'яних стовпів - це залишки найпершого, післяаварійного охоронного периметру міста.
Виходимо на Семіходський старик. Добре, що узяли з собою захисні окуляри - в колючих прибережних хащах без них було б не просто. Відразу видно - місцинка полюбилась бобрам. І судячи по свіжих слідах активної діяльності, були вони тут зовсім нещодавно. Може навіть і зараз ховаються де небудь поблизу... Від свіжоповаленого дерева до води уторована ціла доріжка :)
Весь берег утикано потворними різнокаліберними залізними коробками - тут прип'ятчани тримали різне човнове начиння.
Вузькою штучною перемичкою, що розділяє старик переходимо на другий берег.
Ми в районі "Північного сліду". Рівень гамма-фона відразу ж піднімається до 2 мР/г. Місто залишилося десь позаду і ми вузенькою стежкою, що розрізає високу золоту суху траву, йдемо до річки.
Ось ми і на березі.. Рівень гамма-фону різко падає до 100 мкР/г. Ми знімаємо маски і сідаємо на берегове каміння... Ми прийшли... Сьогодні дуже тихий, безвітрений день. Все листя вже давно облетіло в очікуванні снігу, а його все немає. Навіть річка здається спить і лише усвідомлення свого обов'язку і високого звання Річки примушує її потихеньку нести свої води до Дніпра.
Ми повертаємося в місто. Проспект Будівельників, неначе у виправдання своєї назви, зустрічає нас недобудом і поваленим краном :)
А чи не подивитися нам прип'ятську міліцію? Скільки разів бував у місті і жодного разу туди не зайшов. Адже це теж саме, що побувати в Єгипті і не побачити Сфінкса :). Туристи люблять ходити в прип'ятське ГУВС і лякатися темних камер КПЗ :). Авжеж... Вражає. Сподіваюся у мене не буде можливості випробувати всі принади подібного закладу на собі. Пройшовши коридором виходимо в крихітний дворик, для прогулянок ув'язнених - бетонна коробка у якої замість даху залізні грати. Вся "коробка" завалена різними автозапчастинами і залита машинним маслом. Мабуть деталі зняті з "брудних" машин, оскільки гамма-фон тут підвищений до 300 мкР/г.
З "прогулянкової коробки" виходимо у двір, весь завалений напіврозібраною технікою: машини, автокрани, екскаватори. На багатьох ще залишилися "зоновськие" номерні знаки і на дверях кабін у всіх лаконічний напис "ЗОНА". Ну і звичайно, як же не сфотографувати самий фотогенічний в Зоні БРДМ! :)
Пройшовшись по двору ГУВС виходимо до прип'ятської пожежної охорони. Те саме СВПЧ - 6...
Вечір. Ми стоїмо в центрі Прип'яті, яка поступово розчиняється в темряві і тумані, оточені з усіх боків порожніми бетонними коробками будинків. Саме час полоскотати собі нерви історіями про привидів і духів, яких нібито бачили в Прип'яті, про хижих диких звірів, що блукають покинутим містом... Але замість цього я думаю про сонну річку, про поле у короні високої золотої трави, ізрізане кабанячими стежками, про маленький дубовий гай і про сторожких звірів бобрів, яких ми так і не побачили.
