 |
Житомирська область, Народичський район.
Базар, Великі Міньки, Великі Кліщи, Роги, Любарка, Лозниця, Малі Кліщи, Шишелівка, Звіздаль.
Звіздаль... Все почалось саме з цієї "казкової" назви маленького поліського села, яке я побачив на карті. Довгі зимові місяці, весняне бездоріжжя... В моїй голові постійно крутилась ця чарівна назва. Весь цей час я точно знав, куди ми поїдемо, як тільки зійде сніг :).
 |
Якщо взяти атлас України, то можна знайти сотні "Новосілок", "Калинівок", "Тарасівок" і "Українок", а ось "Звіздаль" тільки одна...
І ось 1 травня 2006 року об 11 ранку ми виїзжаємо з Києва і їдемо у західному напрямку дорогою М- 07 Київ - Ковель до повороту на село Баранівку.
Ми їдемо у Звіздаль.
 |
З"їзжаемо з траси, 26 км і ми в "Зоні обов`язкового вiдселення". Рівень гама-фона біля дороги близько 40 мкР/г. Не дивлячись на попереджуючі знаки,"обов'язкового відселення" в селі Базар особливо не відчувається. Хоча деякі будинки покинуті, "мертвим" село не виглядає. Вулицями ходять місцеві селяни, біля магазину вже "святкують" першотравень:). Зупиняємось біля молодої жінки з дівчинкою, питаємо як проїхати у Великі Міньки. Жіночка знизує плечима: "Незнаю, спитайте в тих, хто постарше... Ми туди не їздимо". Поки вибирали "кого постарше",так все село і проїхали. Розвилка в центрі села, інтуіція і карта подказує - нам їхати прямо.
Коротка історична довідка.
Село Базар в українській історії займає особливе сумне місце. Тут
22 листопада 1921 року військами Червоної Армії під командуванням Г.Котовського було розстріляно 359 полонених вояків армії УНР, учасників Другого Зимового походу.
Зараз в селі близько 70 дворів. Гама-фон 40 - 60 мкР/г
5 км вузенькою (але все ж таки асфальтованою) доріжкою і ми в'їзжаемо в село... Інтуіція нас не підвела - це Великі Міньки. Зараз у селі 3 жилих "двори", за словам місцевої бабці, що живе тут зі своїм дідом на самому в'їзді. На життя бабця не скаржиться. Електрика є, автолавка з продуктами раз на тиждень приїзжає, та й господарство своє - з городом, курами та кішкою.
 |
 |
 |
Місцевий ФАП (фельдшерсько-акушерський пункт) і клуб через дорогу.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
В будинках пусто, разібрано навіть пічки... Напевно, крім чавуних дверок забрали ще й вогнетривку цеглу з топок. Майже з усіх дахів знято шифер... "Фонить" тепер в сусідніх, жилих селах.
 |
Розвилка... Судячи по карті, нам ліворуч. Виїзжаємо з села. Все, тут вже асфальту нема, їдемо навмання путівцем, порослим яскраво зеленою весняною травою. Краса навкруги! Стоп. Далі дороги нема - річечка Звіздаль і... Уламки дерев'янного мосту. Повертаємось назад у село. Спробуємо проїхати в напрямку Рудні-Осошні.
 |
 |
 |
 |
 |
Тут через річку перебрались і... Ув'язли в піску, сіли на пузо. Доречі в цих місцях не працює жоден оператор мобильного зв'язку... Допомогу звати нема звідки, залишається покладатись на власні сили. Ліземо під машину відкопувати.На дорозі близько 50 мкР/г, пару метрів у ліс - 100 мкР/г. Копаємо і робимо вигляд, що не дихаємо піднятою пилюкою:). Відкопали! Наталя за кермом, я штовхаю. Виїхали! Ні, таким шляхом ми не проїдемо. Прийдеться міняти маршрут і їхати в об'їзд. Повертаємось назад у Базар і виїзжаємо на дорогу в напрямку Народичів. Слідуюча зупинка село Великі Кліщи.
Доречи, тільки полазивши околицями села ми зрозуміли етимологію його назви - це ні як не пов'язано з одноіменним ковальским приладдям, як я весь час думав. Це пов'язано з одноіменними комахами. І їх тут в траві дійсно величезна кількість:)
 |
 |
 |
Центральна площа села. Магазини, клуб, церква. Гама-фон від 50 до 170 мкР/г. В селі живе одна бабця, але де саме ми не знаємо, та й наскільки мені відомо вона не любить незваних гостей.
 |
 |
 |
Слідуюча зупинка - село Роги. Тут вже точно ніхто не живе... Більша частина будинків зруйнована.
Гама-фон 40- 80 мкР/г
 |
 |
 |
 |
 |
 |
З короткими зупинками проїзжаємо Любарку та Лозницю. В них, наскільки мені відомо, на два села жилих дворів 5 - 7. Гама-фон 50 - 70 мкР/г
 |
 |
Поворот за Лозницею і ми в'їзжаємо на красивенну, оточену болотами і лісом доріжку. Близько 5 км і ми потихеньку вкочуємось в село Малі Кліщи.
 |
 |
 |
Ось і КПП. Проходимо всі необхідні "процедури" і сержант міліції відкриває шлагбаум, наостанок попросивши бути обережними у лісі з вогнем. Ми в'їзжаємо на территорію Зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення.
Гама-фон 60 - 90 мкР/г.
 |
 |
 |
Гама-фон в селе 70-100 мкР/г
 |
Виїзжаємо з села і через 1 км потрапляємо на перехрестя. Праворуч дорога на Малі Міньки ліворуч у Звіздаль. Прямо - гранітна стела з нерозбірливим написом: "На цьому місці восени 1921 року Червона Армія розгромила велике угрупування білобандитів"
Ось воно, сумно відоме місце, де потрапили в оточення 900 бійців армії УНР під командуванням генерала-хорунжого Ю.Тютюнника...
400 загинули на цьому місці в бою, решту, взятих у полон, через 5 днів разстріляли в селі Базар.
Загиблих у бою біля Звіздаля вояків УНР, жители села поховали у братських могилах в лісі і таємно доглядали за могилами (не дивлячись на репресії "совєтських" органів держ. безпеки) аж до 2001 року, коли останки загиблих були перепоховані у меморіалі села Базар.
Ось і кінцевий пункт нашої поїздки - село з казковою назвою Звіздаль. Далі для машини дороги немає - ідемо пішки.
 |
 |
 |
Центральна частина села: автобусна зупинка, клуб, їдальня, залишки наочної агітації, пам'ятник загиблим у другій світовій війні. Дуже зворушливо виглядають підставки під кіноапарати у кінобудці клубу і розкидані на підлозі журнали 80-х років минулого століття з намальованими мускулястими робітниками і будівельниками на обкладинках.
Здрастуй Звіздаль, - маленьке поліське село, одне з мертвих сіл зони відчуження. На одних картах його назву пишуть блідо сірими літерами, на інших беруть в дужки... Всі мої спроби знайти хоч яку-небудь інформацію про нього, повертали мене до історії розгрому армії УНР і коротеньких зведень радінформбюро 1943 року про "переможні бої на західному напрямку".
Вже після публікації репортажу, історія Звіздаля отримала продовження. Зі мною зв'язалася внучка старости Звіздаля - Литвиненко Максима Романовича. У 30-х роках він був репресований як людина не бідна (тоді це називалося - "розкуркулити") і працював в місцевому лісництві єгерем. Великий будинок Максима Романовича забрали під клуб. Під час другої світової, був старостою села. Після війни знову попав в "табори". У 50-х повернувся з ув'язнення додому і тут же "відзначився" перед "совєтською" владою демонстративним відновленням розбитих березових хрестів на козацких могилах армії УНР... Після цього Максим Романович Литвиненко пропав безвесті... Спроби його рідних отримати яку-небудь інформацію про його долю в КДБ СРСР, а пізніше у ФСБ Росії, результатів не дали... У мене на жаль також немає жодної інформації про М.Р.Литвиненко, але здається мені, що маючи такий сміливий і вольовий характер, а також гарячу "любов" до "совєтів", швидше за все подався старий козак "в ліс" до партизанів УПА, де і згинув...
 |
 |
 |
 |
Спроба дати старим грошей викликала обурення і образу: "Нащо нам гроші!? В нас є гроші". І баба Надя переможно витягує із старенького маленького гаманця м'яті 2 гривні (близько 0,4$). Нарешті конфлікт загладжено і на знак примирення ми вигрібаємо зі своєї авто-аптечки ліки та бинти, передбачливо написавши великими літерами на упаковках таблеток -"Живіт", "Голова":). У відповідь баба Надя виносить з комори цілу тарілку найсмачнійшого меду в сотах. Спроби залишити хоч би тарілку закінчились невдачею. "У мене таких тарілок штук 100" - переможно заявила бабця. Так мед разом із тарілкою і увезли.
Зі слів баби Наді і діда Петра в селі живе ще одна сім'я.
Гама-фон в селі близько 50- 80 мкР/г, поруч у лісі до 200 мкР/ч.
 |
Ми прощаємося з бабою Надєю і дідом Петром. Сонце вже низько і ми поспішаємо засвітло вибратись на трасу Київ-Ковель.
До побачення поліський край. Ми веземо з собою до дому у Київ тепле золоте світло вечірнього сонця, щебет птахів і тихій шепіт маленької річечки з казково виблискуючим, як небо у серпні, ім'ям Звіздаль.
| Зона відчуження< Попередня | Наступна >Прип'ять. Зима |
|---|
