У Києві вже відцвіли абрикоси і зацвіли вишні, а тут тільки трава потроху зазеленіла... Північний край - Полісся. Але нічого, прийде і у Зону весна. Може на місяць пізніше, ніж до Київа, але обов'язково прийде...
Новошепеличський Лісгоспзаг, Буряківка, Нова Красниця, Товстий Ліс, Буда, Красне.
Перша зупинка після Яніва - декілька будинків майже біля дороги: це залишки Новошепеличського Лісгоспзагу.
Ми знаходимось на землях "Західного сліду". Рівень гамма-фону не опускається нижче 2,5 - 3 мР/г.
На территорії лісгоспзагу розкидано багато промислового сміття, явно "станційного" походження, судячи за станом двадцятилітньої давнини - костюми, бахіли, каски... "О! Це ж пластиковий фартук, для роботи з ізотопами" - вигукує Євгеній, показуючи на закидану торішнім листям розтріскану від часу клейонку...
"Прип'ять" тоненько засвистіла - 17-18-19... Зашкал... Більше 20 мР/г... Скільки тут насправді точно не скажу, але судячи по швидкості ухода у "зашкал", можливо, близько 50 мР/г. Десь хвилину стоїмо слухаємо дзижчання радіометру і дивимось у його пустий екран. "Підемо, мабуть звідси" - нарешті видає Євгеній, і ми потихеньку прямуємо до машини. А я про себе шкодую, що не запасся аппаратом з більш широким діапазоном.
Буряківка - маленьке село на захід від Яніва. Згадку про нього можна знайти у книзі Похілевича. Нічим особливим село відомо не було, хіба що після аварії 86 дало назву найбільшому у Зоні радіоактивному могильнику (розташованому, насправді, не так вже і близько від самого села).
Під'їзжаючи до села ми побачили у лісі пару оленів.
Обтрушуемо зі штанів з десяток кліщів, сідаємо у машину і прямуємо далі до Нової Красниці і Товстого Лісу.
Проїзжаємо залізничний переїзд перед Новою Красницею. Проїзжаємо через все село (це тут ми рік тому боролись з поваленим деревом :), повертаємо ліворуч і в'їзжаємо у Товстий Ліс.
Ось і перша сумна новина. Від пам'ятника Леніну лишились тільки гіпсові плечі... Я не великий шанувальник В.І. Леніна, але не переношу тупого людського вандалізму... Край дороги розкидані стріляні гільзи калібру 7,62. Все що можу сказати: стріляли або з карабіну, або зі старого АК. Декілька куль минувши голову Ілліча залишило відбитки на фронтоні Будинку Культури...
Фото ліворуч зроблено рік тому.
Чергове малесеньке полісське селище. Запам'яталось магазинчиком, на складі якого ми знайшли цілий ящик битих пляшок мінеральної води з колоритною назвою "Чорнобильська".
Проїзжаємо Буду і в'їзжаємо на вузьку зарослу лісову доріжку. Під колесами підозріло хлюпає вода... Головне не зупинятись - загрузнемо. Вода підступає до самої дороги і я вже шкодую, що ми не лишили машину у Буді - пару кілометрів до Красного могли б і пішки прогулятись :). Добрались! Про дорогу назад я поки-що думати не буду :)...
Красне - маленький хутір, глухий кут... Далі їхати нікуди. Навколо ліси і болота. Хат - меньше десятка. Зараз болото підступило до самих хат...
І знову, саме колоритне місце - місцевий магазин :). З кованими, "дореволюційними" гратами на вікнах, сигналізацією (вперше таке бачу в подібному магазині :), Низькими дверима, у які я, зі своїми 175 см, заходив пригнувшись :)
Ось і добігла кінця наша перша у 2007 році поїздка у Зону. Я очікував побачити її всю уквітчану, сонячну, весняну, але день видався холодним, вітреним і хмарним. А весна сюди ще не прийшла... У Києві вже відцвіли абрикоси і зацвіли вишні, а тут тільки трава потроху зазеленіла... Північний край - Полісся. Але нічого, прийде і у Зону весна. Може на місяць пізніше, ніж до Київа, але обов'язково прийде... Прямо біля дороги пара лосів. "Дивіться - всі по двоє: олені біля Буряківки, тепер лосі" - розмірковую я у голос... "Ну так ВЕСНА же!" - відповідає мені Наталя.
