Токіо, 22 грудня 2011 року, 8.00 ранку. Ми разом зі знімальною групою німецького телеканалу ZDF, закидаємо речи і апаратуру у мікроавтобус та вирушаємо на зйомки до префектури Фукушіма (福島県). З березня 2011 року, це сама відома японська префектура, саме так як наш Чорнобиль, що став сумно відомим в усьому світі з квітня 1986 року.

За вікнами нашої Toyota HiAce незнайомий, незвичний для мене пейзаж. Я за багато років звик до дороги у «Зону», у нашу Чорнобильську зону відчуження, знаю кожен поворот, кожне містечко чи село по дорозі... Але тут все інакше: за вікном мікроавтобуса гори, на дорожніх вказівниках назви населених пунктів написані красивими, але зовсім мені незрозумілими візерунками кандзі, машини їздять з іншого боку дороги і навіть дерева та кущі, не зважаючи на кінець грудня, стоять зелені.

Після аварії на АЕС Фукушіма-Даїічи (номер 1) в березні 2011 року, уряд евакуював жителів 20-кілометрової зони аварії і закрив до неї вільний доступ, але реальна зона аварії тягнеться на сотню кілометрів за межі «фукушімськой двадцятки». Радіоактивно забруднена велика частина префектури Фукушіма і частина префектур Міягі, Ібаракі і Точігі, що межують з нею. В середині квітня того-ж року до 20-кілометрової закритої зони, додали ще і зону рекомендованої евакуації, яка протягнулася на 50 км в північно-західному напрямку. Але, не дивлячись на рекомендації і прохання уряду, в радіоактивно-забруднених містах і селах все ще продовжують жити люди. Хтось кинув все і виїхав, хтось відправив дітей до родичів в чисті райони, але в цілому цей регіон продовжує або, в усякому разі, намагається жити своїм звичайним життям.

Але є райони що не попали в північно-західний слід і формально прохання і рекомендації уряду обходять їх стороною, хоча якщо судити по карті радіоактивного забруднення, ситуація там не набагато краще ніж в «двадцятці» і північно-західній «п'ятідесятці». Одне з таких місць — місто Ніхонмацу.

Ми на півдорозі до місця призначення і я все частіше поглядаю на наручний пошуковий дозиметр. Гамма-фон помалу починає зростати: 0,25 –> 0,3 –> 0,5 мкЗв/г. Вмикаю режим спектрометра — все достатньо очікувано: ¹³⁴Cs, ¹³⁷Cs. Моє знайомство з «фукушімським спектром» відбулось.

Робимо коротку зупинку біля придорожнього кафе-магазина. Користуючись нагодою біжу зі своїми приладами на узбіччя дороги. Якщо на дорозі, а тим більше усередині автобуса було 0,5 мкЗв/г, то на узбіччі в траві буде як мінімум удвічі більше («залізне» чорнобильське правило). Повне розчарування і потрясіння засад — узбіччя чисте: 0,15 мкЗв/г. Поки вся група п'є каву біля нашого мікроавтобуса, я в розгубленості тиняюсь з дозиметрами вздовж дороги. Такого не може бути, це не правильно. Виходить, що «брудна» сама дорога — розвезли на сотні кілометрів радіоактивний бруд на колесах машин.

Ніхонмацу (二本松市)

Пара слів про саме місто: Ніхонмацу розташований на острові Хонсю в префектурі Фукушіма регіону Тохоку. Населення близько 60 тис. жителів. Від аварійної АЕС Фукушіма-Даїічи до Ніхонмацу по прямій близько 60 км.

В околицях Ніхонмацу у нас запланована зустріч з місцевим фермером Масамі Йошізава, що веде важку боротьбу за своє стадо корів в 300 голів, залишених в 20-кілометровій зоні відселення, недалеко від селища Наміе (浪江町). Уряд рекомендував фермерам забити тварин. Масамі Йошізава (吉沢 正己) та Атсуші Мурата (村田 淳) дану рекомендацію проігнорували і ось вже більше дев'яти місяців регулярно їздять у заборонену зону годувати своїх корів.

Дорогою робимо зупинку у Мотомії (本宮市), місті, що межує з Ніхонмацу.

У місцевому мінімаркеті купуємо пару коробок з суші і влаштовуємо обід прямо на стоянці біля магазина. Мене не покидає відчуття нереальності того, що відбувається. У пам'яті спливає: «Заборонено їсти, пити, палити в десяти кілометровій зоні ЧАЕС...» Але ж ми не в чорнобильській зоні і до АЕС Фукушіма-Даїічи близько 60 км... Але то хіба тут чистіше? Вулицями їздять авто, місцеві жителі буденно несуть з магазину покупки, школярі йдуть з школи додому, а на моєму дозиметрі близько 0,6 мкЗв/г. Як я вже писав вище, не дивлячись на радіоактивне забруднення, цей район не потрапив в т.з. зону добровільної евакуації.

Після обіду їдемо на ферму Масамі Йошизава, по дорозі робимо зупинку біля рисових полів. Рівень гамма-фону 1—1,5 мкЗв/г.

Кензо Хашимото, американський журналіст, а також наш контактор і перекладач, запитально дивиться на мої маніпуляції з приладами.
— Скільки там показує? Це багато?
— Дивлячись для чого. Для короткочасного візиту не багато, але от жити тут і займатися сільським господарством безумовно не варто. 
Хашимото засмучений:
— Але як же їм жити? Рис — це основна сільгоспкультура всього регіону! Якщо на землі стільки, то скільки ж буде в рисі?
— Потрібно міряти рис. Везти в лабораторію і міряти. Я можу тільки сказати: ця територія радіоактивно забруднена. Гамма-фон перевищує природний мінімум у п'ять разів. Чистий рис тут не виростиш. Або знімайте весь верхній шар грунту і вивозьте у могильник для РАВ або чекайте років 100, поки ¹³⁷Cs не розпадеться до безпечного мінімуму. 

Масамі Йошізава ми так і не дочекалися... Поблукали по території ферми, поспілкувалися з кількома її працівниками. Від них же ми дізналися деякі деталі боротьби фермера Йошізава за своє стадо, яка плавно перетекла в боротьбу за всіх залишених в зоні домашніх тварин. Оскільки уряд обіцяє досить символічну компенсацію фермерам за їх корів, фермерів цілком очевидно чекає якщо не повне банкрутство, то як мінімум величезні фінансові втрати. Деякі фермери не здаються і намагаються «хапатися за будь-яку соломинку». У якості «соломинки» Масамі Йошізава вибрав ідею створення в зоні відселення експериментальної дослідницької наукової ферми-лабораторії. Мені відразу ж пригадалася наша чорнобильська дослідна ферма в Новошепеличах... Але у нас тримали всього з десяток голів, а тут в 20-кілометровій зоні на даний момент налічується близько 1000 голів великої рогатої худоби і мені складно уявити таку величезну дослідницьку ферму. Та й все що, можна було б досліджувати в цьому напрямку, вже давно досліджено.

На території ферми гамма-фон близько 0,8-1 мкЗв/г, місцями до 2,5 мкЗв/г. І ні, це не "Та Сама Ферма в Зоні", куди фермер Йошізава та активісти природоохоронних організацій, незважаючи на суворі заборони влади, пробираються, що б погодувати здичавілих корів. За місцевими мірками вона цілком благополучна та радіоактивно майже не забруднена...

Наші контактори Кензо Хашимото і Макото Хорі по черзі дзвонять по телефону, намагаючись зв'язатися з Масамі Йошізава. Врешті-решт ми так і не зрозуміли, що трапилося з Йошізава, чи то він не зміг з нами зустрітися, чи то не захотів. Сутеніє і зйомка на сьогодні закінчена. Алекс і Штефі вантажать камеру і мікрофон в наш мікроавтобус. На сьогодні все. Ми їдемо на захід префектури в Hatoriko Highland Regina Forest Resort, де завтра, 23 грудня відбудеться зустріч дітей, евакуйованих з 20-кілометрової зони аварії АЕС Фукушіма-Даіічі.

 

Величезна подяка за організацію поїздки, супровід і допомогу Алексу Детігу (Alexander Detig), Тетяні Іванової Детіг (Tatyana Ivanova Detig), Штефані Йед (Stefanie Jaehde) (компанія Sound & Vision); другому каналу німецького телебачення ZDF, пану Канджі Такахара 高原 寛 司 (телекомпанія TV Tokyo), пану Наокі Бан 伴直樹 (Gazeta USA). Окрема подяка нашим супроводжуючим пану Кензо Хашимото 桥本 健 三 (Gazeta USA) та пану Макото Хорі 堀 信 (Tokyo Sound Production, Inc.).

---

Однокласники. Префектура Фукушіма. День другий< Попередня		Наступна >ЧАЕС. Встановлення нової вентруби другої черги