Житомирська область, Народичський район.
Київська область, Іванківський район.
Бобер, Шевченкове, Котовське, Рудня-Осошня, Малі Міньки.
На відміну від інших наших поїздок, цю ми зовсім не планував і не розробляли маршрут. Ми просто сіли у машину і поїхали на північ.
Іванків, звертаємо у напрямку Поліського і Овруча, минаємо Красятичі, переїзжаємо місток через маленьку річечку Бобер і ось ми вже у селі з такою ж назвою.
Село Бобер у радянські часи славилось своїм маслозаводом. І не стільки самим заводом, який збудували прямо на березі річки у 1928 році, скільки його продукцією - вершковим маслом. Боберське масло було відоме майже в усьому СРСР. А коли у 1958 році на виставці у Брюселі, боберське масло отримало Золоту медаль, можу тільки уявити, як цим пишались боберчани.
Від ЧАЕС до села приблизно 48 км... Але ці кілометри не врятували Бобер... Радіоактивні випадання "Західного сліду" зробили ці місця небезпечними і люди полишили Бобер.
Середній рівень гамма-фону близько 40 мкР/г (0,4 мкЗв/г), але трапляються місця, у яких рівень сягає 500 - 600 мкР/г (5 - 6 мкЗв/г), а кількість бета розпадів з кв.см/хв 140 - 160.
Це не перший наш візит до села Бобер. І ось ще декілька фото, зроблених в цих місцях взимку 2005 року.
Ми лишаємо Бобер і рухаємось у напрямку Поліського. Наш GPS навігатор вийшов з ладу і Наталя прокладає маршрут по атласу України. "А що, як ми повернемо ось тут на захід? Тут ніби є якась доріжка..." Я довго не вагаюсь, поїдемо подивимось. Якщо доріжка дійсно існує, ми можемо потрапити і у Рудню-Осошню і Малі Міньки, і навіть добратись до Звіздаля.
Пам'ятаю, ми якось вже пробували дістатись цих сіл з боку Базару і Великих Міньок, але перший маршрут привів нас до зруйнованого містку через річечку Звіздаль, а на другому маршруті ми застрягли у піску на лісовій дорозі між Великими Міньками і Руднею-Осошнею. Зрештою прийшлось вертатись і обїзжати через Шишелівку.
Їдемо... Доріжка, хоч і вузенька, але асфальтована і у цілком пристойному стані. Ось крізь підлісок стали проглядати зруйновані будинки - Шевченкове.
Рівень гамма-фону потихеньку починає зростати. Я зупиняюсь і виходжу поміряти рівень у лісі: по гаммі - 500 мкР/г (5 мкЗв/г), кількість бета розпадів з кв.см/хв до 150. Такі рівні, чесно кажучи, у цих місцях для мене новина... І не локальні плями у декілька метрів, а досить чималеньки, у декілька кілометрів. Проїзжаємо максимум забруднення, фон потихеньку знижується до 150 - 200 мкР/г (1,5 - 2 мкЗв/г), переїзжаємо місток через річечку Буча і потрапляємо до села Рудня-Осошня.
Неймовірно красиві місця. Стоїмо на містку і як зачаровані дивимось навкруги. Село розтягнулось вздовж берега річечки Буча і ліс вже зовсім його поглинув. Недалеко від нас, в метрах п'ятидесяти, сторожко поводячи вухами, підозріло визирає з очерету косуля... Нарешті обережність перемагає цікавість і косуля стрімко зникає у лісових хащах. Так і треба. "Людина - ворог" - це правило життя всіх звірів і птахів. Браконьєрів у цих місцях, нажаль, достатньо.
Значна частина села згоріла у кінці 90-х років під час лісових пожеж, і до сих пір про них нагадує понівечина бульдозерами земля. Рівень гамма- фону у селі 150 - 200 мкР/г (1,5 - 2 мкЗв/г). Жителі залишили це село у 1990 році. У літку 1987 року рівень гамма-фону у селі сягав 1,1 мР/г (11 мкЗв/г).
Рухаємось далі і слідуюча та остання наша зупинка сьогодні - село Малі Міньки.
Лишаємо машину у центрі села і ідемо центральною вулицею. Табличок ніде немає, але я не сумніваюсь, що колись вона носила ім'я В.І. Леніна :). Це також не перший наш візит до Малих Міньок. Ми вже були тут минулого літа. Потрапивши сюди з протилежного боку, через Шишелівку.
Місцева Школа
А ось цей будиночок, зиму не пережив... Ліворуч фото, зроблене в літку 2006 року.
Загалом рівень гамма-фону у селі не високий 20 - 40 мкР/г (0,2 - 0,4 мкЗв/г), але трапляються плями, як зокрема на подвір'ї цього будинку до 150 мкР/г (1,5 мкЗв/г)
Осіннє сонце невпинно котиться за обрій, жовте осіннє листя стає гарячо золотим і тіні розтягуються на десятки метрів.
Сонце ховається за верхівки сосен і полісся поглинають сутінки. Ось і закінчилась наша незапланована мандрівка. Ми сідаємо до машини і потихеньку котимось у зворотній бік. Вже майже у повній темряві проїзжаємо Котовське. А у мене в голові крутиться думка: як добре вчасно зїхати з трасси на яку небудь невідому стежку.
