Lost Places - Чорнобильська Зона

Ось вже два тижні пройшли після нашої поїздки у Зону, а я все ні як не можу сісти і написати для сайту більш-меньш порозумілий репортаж і викласти фотографії... Щось, що заважає, щось всередені мене... Щось незрозуміле для мене самого... Що я побачив у Прип'яті?... Що я хотів побачити?

Нові будинки, нові вулиці, все занадто нове, не встигнувше відбити на собі ЧАС. Я ходив засніженими вулицями, заходив у будинки, намагаючись уявити як как тут було раніше. І не міг. 20 років пройшло, і місто залишило нас. Воно живе своїм життям, заростаючи деревами, травою, вкриваючись визерунками слідів тварин... Ми, люди, більше не господарі тут. Ми втратили це місто назавжди, потрібно зміритися з цим і відпустити Прип'ять, у неї вже інше життя, таке далеке від нас. Не треба заважати їй, можно просто обережно і тихо пройти її зарослими вулицями відчувши тишу і спокій що опустились на це багатостраждальне місто. Прощавай Прип'ять, ми будемо пам`ятати про тебе. Ми будемо навідуватись до тебя, будемо спостерігати, як ти стаєш частиною Великої Природи, і це ми, я вірю, на щастя, неможемо змінити.
Ми ходили по місту відмічаючи номери будинків, для карти міста, яку ми, спільними зусиллями намагаємось відновити. Ось вже близько шостої вечора. Сутеніє. Сильно болить голова... Радіація?. Не знаю. При таких мізерних рівнях неповинна... Але болить... Рівень гама-фону у місті в межах охоронного периметру коливається від 15 мкР/г до 3 мР/г.

Прип'ятський "Будинок Побуту". Під ногами хрумтять уламки битого вісьми-міліметрового, вітринного скла. Ми на другому поверсі. "Я тут на паспорт фотографувався"- говорить Влад, показуючи на облізлі перекошені двері...

За БК "Енергетик" - парк атракционів, одне з самих "брудних" місць. Ми сідаємо навколішки біля площадки автодрому. Макс кладе радіометр на пожухлу траву. Наші два радіометри оглушливо пищать в центрі пустого міста. 1мР/г. Сніг частково гасить. В літку тут до 2мР/г.
Ідемо далі. Гуртожиток №19, стадіон, кінотеатр "Прометей".

Річковий вокзал. Також "брудне" місце. Цю частину Прип'яті зачепив так званий "Північний слід"... Ще десяток метрів далі... І рівень гама- фону різко зростає до 1 - 3 мР/г.

Причал бувшого Прип'ятського річкового вокзалу. В поминальні дні тут люблять влаштовувати пікніки колишні прип`ятчани... З дітьми... Рівень гама-фону тут навіть взимку 0,7- 3 мР/г.

МСЧ-126 (медично санітарна частина). Радіометри противно пищать, ми все ще в районі "Північного сліду". Вулиця "Дружби народів", прип'ятська середня школа №1, дитяча площадка у дворі, школа №5.

Після цілого дня, проведеного у Зоні, починаеш тихо ненавидіти їдкий писк радіометра. Здається, що це пищання назавжди "ув`язло" в твоєму мозку. На Прип'ять опускається вечір. Несподівано починаеться легке марення - здається, що у вікнах мертвих будинків запалють світло, вулицями ходять люди... В повній тиші на зустріч нам вулицею тихо повзе машина?!. Ні, це не примара! Борючись із сугробами до нас підїзжає бордова "лада" з російскими, пітерськими номерами. З машини вистрибують два хлопці в костюмах кольору хаки: "Ви з сайту Прип'ять ком?. Ми журналісти "Комсомольскої правди". Були на вашому сайті і дізнались, що у вас скоро річниця... 20 років аварії."
І ось вже ми всі стоїмо у самому центрі мертвого міста біля БК "Енергетик", п'ємо пиво, заїдаючи його копченою рибою, подарованою новошепеличскими аборигенами - дідом Савою і бабою Лєною, говоримо про Прип'ять, Зону, про аварію на ЧАЕС, що так змінила наше життя... Зовсім стемніло... Хлопці з "комсомолки" залишаються ночувати у Прип'яті, в них фотокамера з інфрачервоною підсвіткою, хочуть фотографувати місцеву живність вночі... Ми прощаємось і сідаємо в машини. До побачення Прип'ять, до побачення Зона. Ми незабаром повернемось.