Друга половина дня 23 грудня 2011 року. Дві години дороги і із заметів і ожеледі Регіна Форест ми знову потрапляємо в теплу осінь. Дорога пересікає західну частину «підкови» фукушимського сліду. Рівень гамма-фону усередині нашого мікроавтобуса, дійшовши до 1,5 мкЗв/г, починає поступово знижуватися. Ми потрапляємо на територію помірного радіоактивного забруднення. В'їжджаємо в Міхару і паркуємося в центрі містечка біля будівлі мерії. На вулиці рівень гамма-фону близько 0,3 мкЗв/г — майже чисто...

Міхару (三春町)

Селище Міхару знаходиться на острові Хонсю, префектура Фукушіма, регіон Тамура. Населення близько 18 тис. жителів. Відстань до АЕС Фукушіма-Даіічі близько 48 км.

Назва Міхару (що доречи добре видно з утворюючих його кандзі) означає «три весни». Така красива назва виникла через те, що в більшій частині Японії слива, персик і вишня квітнуть в різний час, але саме в Міхару вони квітнуть практично одночасно. Так само Міхару відомий тим, що тут знаходиться одне з дерев, що офіційно є національним скарбом Японії — Міхару Такізакура (三春滝桜 — буквально «водограй сакури Міхару»). Це більш ніж 1000-річна вишня, на цвітіння якої приїжджають люди з усіх куточків Японії. Дерево заввишки 12 метрів, коло стобвура складає 9,5 м, зі сходу на захід гілки сягають 22 метрів, а з півночі на південь на 18 метрів. Дерево входить в перелік п'яти великих сакур Японії і у перелік трьох гігантських сакур Японії. Національним скарбом вважається з 1922 року. Згідно з опитуваннями Міхару Такизакура часто займає перше місце, як найвідоміше дерево Японії. Близько 300 тисяч людей щорік приїжджають сюди, щоб помилуватися цією сакурою.

Як я згадував в попередньому репортажі, у нас намічена зустріч з мером Міхару. До призначеної зустрічі ще є трохи часу і я прогулююся по центру міста поглядаючи на наручний індикатор МКС-11 «Спектра». Рівень гамма-фону в межах 0,2—0,4 мкЗв/г, та варто зійти з асфальту на газон, піднімається до 0,8 мкЗв/г.

Абсолютно несподівано, як з під землі, перед нашою групою виник літній чоловік в чорній куртці. Кензо і Хорі підбігли до нього, обмінялися стандартними японськими уклонами-вітаннями і представили його нам: «Знайомтесь — Йошинорі Сузукі, мер Міхару».

Мер Міхару Йошинорі Сузукі (鈴木義孝) відомий не лише тим, що з перших днів аварії на АЕС Фукушіма-Даїічі став купувати і роздавати місцевим жителям йодні препарати і дозиметри, але ще і тим, що не чекаючи рекомендацій і вказівок центральної влади, прийняв рішення і провів дезактивацію місцевих шкіл, дитячих садків і парків.

Мер Йошинорі Сузукі зацікавлено дивиться на мої прилади. Не чекаючи запитань починаю розповідати про виміряні мною рівні: «Є невелике перевищення, попадаються плями, особливо на грунті і навіть перед входом у мерію». Йошинорі Сузукі з посмішкою відмахується: «Та ну, це все не важливо. Головне, що ми школу відмили! Йдемо я покажу, краще там поміряйте».

Школа знаходиться напроти мерії на невеликій горі. Піднімаємося по крутих сходах, проходимо через дерев'яну браму і опиняємось у дворі місцевої школи.

— Ми зняли весь верхній шар грунту і закопали на задньому дворі школи, а стіни і дах помили.

Міряю гамма-фон, як годиться, на висоті 1 метр від землі: 0,16 мкЗв/г, на поверхні грунту рівень бета — 15 расп./см² у хв. Можу сказати відверто — шкільний двір, найчистіше місце в Міхару.

На задньому дворі імпровізований ПТЛРВ, куди закопали верхній шар грунту з території школи (крайнє фото праворуч). «Який тут рівень?» Я чесно зізнаюся: «0,5 мкЗв/г». Йошинорі Сузукі супиться: «Ми сюди дітей не пускаємо, це тимчасове рішення. Потім ми вивеземо цю землю в спеціальне сховище для РАВ». Я в Японії всього третій день, але вже добре розумію, що діти сюди і близько не підійдуть: авторитет дорослих незаперечний. Якщо їм дорослі сказали: сюди не ходити - ніхто не піде. У будь-якому випадку, нехай це ПТЛРВ і організовано не зовсім за правилами НРБ, це краще ніж все б залишалося як є і діти бігали по двору школи, піднімаючи радіоактивний пил.

Закінчивши зйомки в шкільному дворі ми ідемо у мерію, в кабінет мера.

Коротке інтерв'ю затяглося на дві години. Йошинорі Сузукі розповідає про дезактивацію містечка, про будівництво тимчасового житла для евакуйованих (Міхару дало притулок близько 1400 жителям Томіока і Кацурао), про лекції в школах по НРБ та радіаційній гігієні, про постійний моніторинг гамма-фону і радіоактивного забруднення території і ще про багато серйозних речей . На столі в кабінеті лежать коробки з йодідом калію та дозиметрами. «Це моє місто і мої люди, вони мене обрали і вірять мені. Що там вирішують в Токіо — мені не важливо. Ми багато пережили, переживемо і це».

Ми прощаємося з мером Міхару Йошинорі Сузукі і виїжджаємо у Івакі (いわき 市), це одне з центральних міст префектури Фукушіма, в 43 км на південь від аварійної АЕС Фукушіма-Даіічі.

Завтра, 24 грудня, у нас запланована зустріч з місцевими рибалками і візит в самодіяльну спектрометричну лабораторію.