 |
Житомирська область
Овручський район.
Липські Романи, Журба, Будолюбівка, Стара Радча, Довгий Ліс.
25 серпня 2006. Київ - Коростень - Овруч. Рухаємось до кордону з Білоруссю. Недоїхавши до Рудні звертаємо з дороги праворуч у напрямку Бережесті.
 |
Знову з'явився асфальт, але... Краще б вже був гравій. Сказати, що дорога розбита - нічого не сказати. Серед глибоких ям, асфальту залишилось не більше 20 відсотків (Навіть у "тридцятці" дороги у кращому стані).
 |
 |
Обабіч дороги напівмертвий ліс. У Магдині звертаємо праворуч і нарешті доповзаємо до Личманів. Ось і КПП із шлагбаумом.
Ідем виписувати перепустку.
"Як там в Зоні з дорогою?" - питаю в сержанта, знаходячись під враженням від наших акробатичних трюків на асфальтових уламках. Якщо за межами Зони такі дороги, що ж буде в самій Зоні? Міліціонер скептично і якось жалісно дивиться на наш VW - Polo: "Ну якщо ви сюди доїхали, то і там проїдете. Там тільки в одному місці калюжа глибока - ви її з краєчку об'їзжайте. Щасливої дороги!"
В'їзжаємо у Зону (дорога в більш-меньш нормальному стані)- Перша зупинка село Липськи Романи.
- Липськи Романи
Я давно помітив, що на всіх будинках в євакуйованих селах на стінах білою фарбою написані номери. Вони не відповідають вуличній нумерації і мені поки-що не вдалось з'ясувати їх значення. Витягую радіометр - по гамі норма: 10-30 мкР/г.
 |
 |
 |
 |
 |
Ось ми у центрі села. Клуб: досить великий, двоповерховий. Поруч чи то сільрада без даху, чи пошта, вже не розбереш - ніяких табличок не лишилось. Біля клубу стоїть пам'ятний знак: "Люди добрі! Поклоніться тим, хто в радості і горі жив тут і більше ніколи сюди не повернеться"
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Море грибів. Гама - фон практично в нормі, місцями до 40 мкР/г. Калюжи, глибокі і дуже глибокі, на цій дорозі були через кожні 5 метрів і перед кожною ми гадали - чи це не "та сама", про яку нас попереджав міліціонер на КПП... З двох десятків ми вибрали ось цю. Принайміні її ми обїзжали довше за інши :)
- Журба
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
- Радча
Село не було виселено, але тінь "Чорнобиля" залишила на ньому свій своєрідний відбиток. Переїзжаємо іржаві залізничні колії, ставшої непотрібної після 1986 року, гілки Вільча - Овруч і прямуємо бруківкою, а потім і просто лісовою дорогою на захід. Все, далі ми не проїдемо... Вертаємось назад.
 |
 |
 |
Проїзжаємо Нову Радчу, Стару Радчу і... Упираємось в шлагбаум біля якого стоїть маленький вагончик-побутівка і флагшток з державний прапором України. З вагончику до нас виходять здивовані хлопці у камуфляжі - прикордонники. Не знахожу нічого розумного, як задати "оригінальне" запитання: "А що, там за шлагбаумом вже Білорусь?" Хлопці підтверджують моє "сміливе" припущення, але підозрілість в очах не зникає... Розумію - служба... Потроху розговорились і я питаю, як потрапити у Довгий Ліс (хлопці місцеві - з Овруча. Говір в них неповторний зі своєю незвичною для києвського вуха ритмікою і звучанням, слухаю як музику, періодично перепитую незнайомі слова). До Довгого Лісу треба повертати ліворуч (там стоїть ще один шлагбаум). Один з них береться показати дорогу. І ось ми вже утрьох в'їзжаємо на терріторію Зони.
 |
 |
Довгий Ліс. Ми виходимо з машини і ліземо у високу траву. "Обережніше там! Дивіться під ноги - тут "гадості" повно", - кричить нам услід прикордонник. На полісі всіх і вужів і гадюк називають однаково - "гадость".
Дивлюсь на радіометр - місцями до 80 мкР/г.
 |
 |
 |
 |
Все... Далі їхати нікуди - дороги на Ситівку і Омельники, за словами прикордонника, не для нашої машини. І ми повертаємо назад.
Прощаємось на кордоні з хлопцями і рушаємо до дому, до Києва. Проїзжаємо два КПП на в'їзді і виїзді з Полісського і ось ми вже на дорозі Р-27 Київ - Дитятки, яку я, вже здається, знаю напам'ять.
| Прип'ять. Рання осінь< Попередня | Наступна >ЧАЕС БЩУ - 4 |
|---|
