 |
Чесно скажу, моєї половинки могло й не бути... Після того як Євгеній (надихнутий моїми фото :) прислав спогади про свою роботу під час ЛНА в прип'ятськом порту - руки в мене опустилися (ви ж знаєте як він добре пише). Що мої коментарі порівнянно із справжньою історією справжнього ліквідатора? Так що вирішив я "наступити на горло власній пісні" і викласти спогади Євгенія разом із своїми фото без будь яких своїх коментарів... Але почавши відбирати фотографії для репортажу знайшов декілька досить цікавих фото зроблених по дорозі на причал. Ні до прип'ятського вантажного порту, ані до спогадів Євгенія вони аж ніяк не клеїлись, а робити з них окремий репортаж теж було якось недоречно. В результаті я вирішив винести в першу частину опис нашої дороги "туди", а вже "на місці", в порту віддати слово ліквідатору Євгенію Самойлову.
 |
- частина 1
- Дорога у порт (Євген (KRANZ) Гончаренко)
28 жовтня, останні теплі осінні дні. Небо щохвилини міняє колір - то по- літньому пронизливо синє, то по-зимовому відливає графітом. В якісь момент мені навіть здалось, що ось-ось зараз почнеться затяжний нескінченний осінній дощ. Але там зверху знову все "переграли", хмари розійшлись, визирнуло сонце і навіть стало трохи припікати. Юра, Саша, Макс і Вадим повели свої групи по Прип'яті, а ми удвох з Олею Романцовою спробуємо пройти берегом до Прип'ятського вантажного порту (його видно якщо дивитись з головного пасажирського причалу у східному напрямку, там у кілометрах двох, за дебаркадером видніються портові крани, схожі на замерлих величезних залізних пеліканів)
МСЧ 126, рятувальна станція ОСВОД, профілакторій. Вулиця Огнєва перетікла у вулицю Ентузіастів, Проходимо гаражі, дорога звертає праворуч до прип'ятского кладовища, а ми по грунтовці продовжуємо рухатись вперед, намагаючись триматися берега. Гама-фон звичайний для цих місць 2-3 мР/г. На підході до труби теплоцентралі, в тому місці де вона згинається літерою "П", для проїзду машин, потрапляємо на невелику "пляму", радіусом приблизно метрів десять з підвищеним до 10 мР/г гама-фоном.
А ось і перше маленьке відкриття нашої експедиції - ще одні гаражи (я їх для зручності назову другими або дальніми). Ці попростіше перших - звичайні залізні коробки. Такі є в усіх містах бувшого СРСР. Але ось, те що було розкидано біля відкритих воріт боксів було другим відкриттям.
 |
 |
 |
Купи спотвореного металу в яких насилу вгадуються "жигулі" і "москвичі"... Пам'ятаю минулого разу, коли ми, по дорозі на прип'ятське кладовище у ближніх гаражах побачили один такій комок іржавого заліза з "москвичевським" підфарником, я подумав, що напевно це результат жахливої ДТП. І хозяїн притягнув останки свого "жерстяного коня" у "стойло", щоб зкрутити з нього хоч якусь уцілілу гайку... Але побачене в дальніх прип'ятських гаражах похитнуло мою версію про ДТП... Подібні комки металу лежали майже біля кожного боксу. Ні, не думаю що в 1986 у місті Прип'ять сталась масова автокатастрофа за участю всього особистого автотранспорту та ще й з такими наслідками.
 |
 |
 |
Причина була зовсім інша (пізніше хлопці з ЧІІ це підтвердили). Це результат боротьби з мародерством. Як відомо, весь особистий автотранспорт прип'ятчан післе аваріі на ЧАЕС було викуплено державою і щоби запобігти спробам вивезення машин або виносу запчастин за межи Зони всю цю техніку було "приведено у негодність". Незнаю чим ліквідатори нівечили машини - ІМРами, танками або просто бульдозерами, але ефект очевидний. Може, звичайно цілу гайку там і можна знайти, але не більше...
Гама-фон в гаражах трохи вище, ніж на дорозі: 3-4 мР/г. На краю у самої дороги біля купи сміття до 5 мР/г
Ми виходимо на асфальтову доріжку - ліворуч Прип'ять, праворуч ЧАЕС, прямо порт.
Далі слово Євгенію Самойлову
- Частина 2
- Тиха пристань (Євгеній Самойлов)
 |
На екрані монітору світиться фотографія старого сільского кладовища: серед пожухлої, осінньої трави стоїть декілька, зколочених з дубових брусів хрестів.
Дивна доля у цього кладовища – його двічи залишили люди! Один раз, коли відселили жителів села, а само село знесли, а другий раз, коли вивезли людей на 30 км навкруги. І обидва рази причина одна – ЧАЕС.
А село звалось Підлісне…
Простий сільский цвинтар, викликав у моій пам'яті відчуття двадцятилітньої давнини.
 |
24 травня 1986 р. Я – молодий лейтенант і їду перший раз у Зону.
Промайнули перші будинки м. Прип'ять. Моя автоколонна звертає праворуч, об'їзжаємо по колу велику клумбу перед міською автостанцією і вї'зжаємо у звичайну промислову зону, які оточують будь-яке місто: бетонні паркани, запилені кущі, дорога-бетонка. Але тут є одна незвичність - навколо радіація! Стрілка ДП-5, знову почала рухатись від 200 мР/г біля клумби до 1-2 Р/г. Перетинаємо залізничний переїзд, проїзжаємо під трубопроводом, праворуч кладовище. На сонці виблискують обеліски з нержавійки, 10 Р/г – вторять їм прості хрести над могилами!
 |
Під'їзжаємо до повороту. Слава Богу! Стрілка пішла ліворуч. Помічаю вздовж дорогі сталеві прути з жовтими табличками. Це Толік Чалий попрацював зі своїм взводом у перші дні травня. Він першим пробивав цей маршрут від м. Прип'ять до залізничного мосту. Учора під час розмови він мені навіть поспівчував: "В хххренове місце їдеш! Будь аккуратніше, там елементарно можно залетіти!". Це зовсім не додало мені оптимізму для першого разу, і так відчуваю невеликий мандраж. Але боятися вже ніколи…
Несподівано праворуч, над синім, вранішнім лісом раптом здибилася бетонна громадина атомної станції. Перший, другий, третій, і розвал четвертого… Він найближчий, ось майже поруч, всього кілометра 2. Звертаємо ліворуч, стрілка продовжує смикатись від 1 до 5 Р/г. Взагалі тут немає ніякої логіки, неможливо передбачити яким фон буде слідуючої секунди, та і як цей фон
визначити, якщо на предметі прилад показує найчастіше меньше, ніж у метрі над ним іноді в рази!
 |
 |
Ще тоді відмітив і ще таку дивність випадіння ізотопів: жителям міста Прип'ять дуже пощастило (як це й не парадоксально звучить)! Обидва сліди радіації з реактору пройшли повз житлові квартали буквально в кілометрі. А місто з усіма його жителями, наче накрила, чиясь добра рука, щоб хоч частково пом'якшити ті втрати, які були нанесені катастрофою, поки вони знаходилися там.
Попереду ліворуч , над кущами в маленьке віконце БРДМ бачу високі стріли портових кранів – це ціль нашоі мандрівки. Це мій перший об'єкт у зоні. Наша колонна з 4 БРДМ, однієї пожежної драбини і двох звичайних пожежних машин зупиняється на пісчаній площадці перед кранами. Шикую людей. Старший від оперативного штаба майор Пащук пояснює задачу: необхідно цю місцевість та обладнання підготувати для прийому вантажів по річці для будівництва Саркофагу над зруйнованим блоком. На майданчику стоїть величезний, жовтий, гусеничний бульдозер "KOMATSU"
В його тіни притулилась"Білорусь", як крихітна дюймовочка поруч з велетнем! А за ними в ранкових променях розстилається водна широчінь з сучасним містом на далекому іншому березі . Зліва поблизу плавучий кран.
 |
Знаєте, мені зараз дуже важко висловити у єдиному, стройному ключі те, що я там відчував, про що думав, і як діяв. Адже пройшло вже 20 років, але кожна секунда яку я був там, кожне моє слово, обдумане або не обдумане до сих пір так чи інакше визначають, дивним чином моє життя! І це не красне слівце – це той досвід, який, як подарунок іноді підносить людині життя…
Переглядаю фотографії, все на тих же місцях, і в тих положеннях у яких я їх останній раз бачив 20 років тому, у травні 86. Навіть до ківшу крана все так і прив'язано вузлами трос…Дивні і змішані почуття тісняться в моїй душі. Наприклад, цей нічим не примітний ківш, такі напевно є у кожному морському або річковому порту, але скільки спогадів і емоцій в мене він викликає.
- Ківш
Спогад 1
 |
Для мене було дивним, навіщо до ківшу було примотано цей трос з такелажним гаком на кінці? Загадка розгадалась просто – це учора, Серьожка Смикалов, командир 2 взводу нашої роти почав будувати стінку з фундаментних блоків, навколо пірса і прилеглої площадки, куди тільки могла дотягнутися стріла портового крана. Йому вдалось позначити тільки перший ряд цієї жалюгідної подоби Великої Китайської Стіни! Це благородне починання сьогодні я повинен продовжити, щоб усунути бічне засвічення майданчика, адже навколишні кущі світяться від 2 до 5 Р/г! Фон на площадці складав 0,5 -1 р/г, причому, верхній шар грунту вже зняв "японець" в кожен бік на 30 метрів від бетона пірса, а людям все одно знаходитись тут небезпечно. 5-6 годин роботи це -5-6 свіжих рентген, 5 днів і прощавай докер, шліть нового!
Спогад 2 (інтимний)
 |
Кранівник у будці портового крану дуже поспішав розвантажити цю баржу! Та й як тут не поспішати, коли тобі у зад світить 3 Р/г! Тому захопивши цим ківшем у баржі порцію суміши він розвертався і просто її кидав з 10 -15 метрової висоти куди попало. Достатньо сильний, річний вітер одразу видував з цього бетону цементний пил і пісок на землю падав вже практично чистий щебень. А все навкруги стало сірим, як на цементному заводі, в тому числі і я в усіх своїх самих інтимних місцях! Навіть в самому інтимному і захищаємому – під респіратором Р-3, а це ж був мій єдиний захист від радіації. Ось так само руйнується віра в людей, які обіцяють тобі захист і заступництво, але зате у щебені тепер відмінно ростуть ялинки!
 |
Або драбина на слідуючому фото. По ній прийшлось зтягувати знепритомнілого зверху бійця. Я послав його дезактивувати кабіну машиніста крана, і оскільки була небезпека, що на поверхнях були "гарячі" частки (це між іншим, повністю підтвердилося), то я наказав йому виконати цю операцію в ОЗК і у протигазі. Година роботи у таких умовах на 30 метровій висоті відібрала всі сили у дорослого чоловіка, і на зворотньому шляху він знепритомнів на круговій площадці.
 |
Добре, що це сталося не на цій вузькій драбині, по який мені і ще 2 бійцям прийшлось обережно спускати його у низ. З кожного чобота хлопця ми вилили літра по 2 поту. Але, на війні, як на війні. Завдяки його подвигу і мужності (це не іронія!) в кабіні фон упав з 8 до 2-3 Р/г! І тепер машиніст міг працювати вдвічи довше.
Гнітюче вражають зараз мене звисаючи з крана троси і кабелі адже це свідчення людської підлоти, це сліди мародерів. Пуста бобіна для кабелю живлення крану на його опорі теж німо свідчить проти мисливців за металом! А хось постраждав і ще постраждає, якщо цей метал попав на переплавку! Нам прийшлось неодноразово відмивати бетон пірсу від дивної плями радиації. Буквально декілька сантиметрів у діаметрі уперто світилось, не дивлячись на всі спроби і хитрощі змити цю грязюку в ріку. Всі наші спроби не мали результату, поки не підняли голову вгору. Прямо над нами знаходилась бухта з товстими, промасляними тросами. Проста лопата над зондом зменьшила показники втричі. Висланий розвідник, коли підібрався до цього місця на крані крикнув, що бухта світить 10 Р/г! Вимити цю погань з суміши солідолу і бруду було неможливо. Так і залишили, ніколи було з цим возитися. А тепер може хтось їздить на машині, в металі якої зачаїлися частки опроміненного палива прямо з чорнобильского реактору. За жадібність одних, інши розплачуються самим дорогим, що в них є- своїм здоров'ям!
 |
Ми стояли з ним як раз біля цього щитка. Він курив і розповідав про заплановане, а я слухав і думав про те, що цього не станеться вже ніколи, ні порт, ні нові черги, ні новий мікрорайон. Потім він викидав недопалок у воду, повертав важиль на щитку, натягував ганчірку респіратору і знову ліз у свою радіоактивну кабіну знимати з машин бетонні блоки для стінки або сипати цементну суміш на землю…
Тут же, стоячи саме на цих дошках, я перечитував листа дружини, в якому вона писала мені, що чекає дитину!
А на тому бетонному бику, який виступає у фарватер, мій водій Серьога з азартом ловив рибу. Мені строго-настрого наказали берегти водіїв, тому я не залучав їх до робіт з дезактивації, примушуючи сидіти в БРДМах. Але як висидіти у сталевій коробці, яка розжарюється на сонці, коли поруч така ріка? Тому, коли Серьога, молодой хлопець, який тільки восени 85 повернувся з армії, відбарабанивши водієм БРДМ 2 роки у полковій розвідці у Афганістані, попросився порибалити, я не заперечував, тим більше, що це було саме чисте місце навкруги -15 мР/г. Кумедно було бачити, як, витягнувши чергову рибу, він ретельно проводить з усіх боків зондом ДП5, який він поставив поряд з собою. Як хитає головою і викидає її назад в річку!
 |
Всі ми з роками стаємо схожі на цей кран: нехай наполовину наші ноги у воді повсякденності, нехай наші боки час пофарбував в іржаві кольори немочі, ми все одно прагнемо тримати голову прямо і гордо і триматимемося так поки не порвуться троси, що пов'язують нас з життям.
Наново перечитав ці записи, не дуже виходить, немає сюжету, зате багато пафосу і соплів! Адже планував зовсім інакше! Місяць тому Євген Гончаренко (KRANZ) повідомив мене, що збирається під час поїздки до Прип'яті спробувати пройти берегом до вантажного порту і далі. Я "по старечому" застеріг його від цього маршруту, адже найбрудніше місце, яке я бачив в Зоні, знаходилося прямо на піщаному березі, між ось цим краном і пірсом. Воно виглядало, як звичайне річкове сміття, коли після весняного розливу річка потихеньку відступає, залишаючи за собою вузькі смужки дресви, листочків, хвої. Це була така смужка, на вигляд безневинне сміття забруднене сажею, правда сажа була із зруйнованого реактора і світила вона 115 Р/г! Мабуть під час аварії і пожежі його сажа, просочена ізотопами, впала на поверхню води, а вітер і течія річки підігнали її саме в це місце. Євген відповів мені, подякував за застереження. А коли він повернувся, то прислав мені ці чудові знімки, які я ось так, як останній графоман осмілився прокоментувати. Вибачте мене KRANZ, можливо ваш репортаж буде кращим і не таким похмурим. І велика Вам і всім хлопцям pripyat.com подяка за ту справу, яку ви робите - не даєте людям забувати про минуле, про ті чудові місця, які вони були змушені покинути. Щоб більше ніколи не було ні покинутих міст, ні знесених сіл, ні забутих кладовищ!
| Прип'ять ріка< Попередня | Наступна >Прип'ять. Рання осінь |
|---|
