 |
Київська область.
Чорнобильска Зона Відчуження ("Західний слід").
Черевач, Копачі, Стечанка, Лубянка, Товстий Ліс, Нова Красниця, Річиця, Старі Шепеличі.
9 травня 2006 року. Ми їдемо селами "західного сліду" Зони відчуження. Їдемо в село Товстий Ліс. Місця глухі, люди бувають там рідко... "Брудно"...
 |
Перша зупинка в "тридцятці" - село Черевач. Кожного разу буваючи у Зоні, проскакували його не помічаючи. Сьогодні ми вирішили змінити цьому правилу.
 |
 |
 |
 |
 |
Ми в'їхали у "десятку". Слідуюча зупинка село Копачі... Про Копачі написано багато, напевно просто йому "пощастило" - село прямо біля станції і куди би ви не їхали, у Прип'ять або на ЧАЕС, ви завжди будете бачити за вікном машини живописні, порослі травою горбики на місцях закопаних будинків з жовто-червоними значками радіоактивності... Шкода тільки, що все написане про Копачі - "після аварійне". Нічого про життя цього села до аварії мені знайти не вдалось. Один з уцілілих будинків у Копачах - дитячий садок, біля нього пам'ятник загиблим у другій світовій війні солдатам РСЧА. Сколько раз здесь проезжал, никогда туда не заходил.Скільки разів тут проїзжав, ніколи туди не заходив. Але сьогодні 9 травня, я подивився на пам'ятник, і зупинив машину... Проходячи по алеї від пам'ятника до дитсадку я згадав Римму Киселицю, провідника ЧІІ. Вона померла у березні цього року. В пам'ять врізалось фото - Римма у Копачах біля дверей дитсадку... Біля дитсадку фон до 2 мР/г
 |
 |
 |
 |
ЧАЕС, Прип'ять і станція Янів лишились позаду і... Ось і перша перепона - перекопана дорога. Розвертаю машину - поїдемо в об'їзд через Стечанку, Ільїнці та Рудню - Ілінецьку. Буряківка, село досить символічне для Зони. Маленьке і ні чим особливо не відоме, воно дало им'я одному з найбільших у Зоні радіоактивних могильників (або, як це називається офіційно, ПЗРВ (Пункт Захоронення Радіоактивних Відходів)). В результаті "Буряківка" стало им'ям прозивним і навіть замінило собою слово "кладовище". Насправді цей самий ПЗРВ "Буряківка" знаходиться не так вже й близько від одноіменного села. Але, сьогодні ми у Буряківку наврядчи потрапимо, тим більше, що у зв'язку з об'їздом, наш маршрут значно подовжився. Ми звертаємо на південно-захід і продовжуємо шлях у оточенні мертвого лісу.
 |
Виїзжаємо за межи "десятки". За вікном залишки згорілих будинків - Стечанка. Одне з сіл, що згоріли дотла під час сильної пожежі 1996 року. Все що лишилося від будинків, це пічки і залізні ліжка...
Далі Ільінци - "не зовсім мертве" село "тридцятки". У селі близько 5 жилих дворів, видно грядки городів.
 |
Проїзжаємо дивну маленьку, "карпатського виду" річечку під назвою Ілля. Далі декілька поворотів і ми минаємо село Лубянка. Звертаємо до Нової Красниці Ми майже у цілі - звідси до Товстого Лісу кілометрів десять, не більше... А ось і друга наша проблема - поперек дороги лежить чималеньке повалене дерево... У якісь момент я подумав, що у Товстий Ліс нам цього разу не попасти...
 |
Як нам вдалось убрати його з дороги мені незрозуміло до сих пір :)
З півгодини провозилися з ним, але таки зробили це!
Все, тепер вперед.
Ось ми і приїхали у саме "серце" "західного сліду"
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Село Товстий Ліс уперше згадується в історичних документах 1447 року. В 1570 році частину його було віддано києвським воєводою Андрієм Неміровичем Києво-Михайлівському монастирю і затверджена за ним польськими королями Сигізмундом Першим і Другим. Відомо воно було і своєю дерев'янною церквою у стилі українського барокко, збудованою у 1760 і згорілою дотла у 1996 році.Пройшло 10 років і природа залікувала рани нанесені вогнем, тільки все ті ж напівзруйновані печі і остови залізних ліжок навколо... І все у весняному цвіті... Ми в центрі села. Залишки клубу і пам'ятник Леніну, справа школа, одна з рідкісних уцілілих будівель. На підлозі школи гори так і не виданих табелів і атестатів. Але найсильніше враження - це пам'ятник "радянському солдатові"... Саме його українська поетеса Ліна Костенко назвала "Кам'яним вартовим мертвих сіл". Гама фон у селі до 2мР/г.
 |
Ми проводимо невеличку нараду і наша "експедиція" вирішує не їхати назад тією ж дорогою, а спробувати пробитися через Нову Красницю в Річицю і далі до Старих Шепеличів.
Річиця.
Пожежа 96 року спалила майже половину села.
Не доїжджаючи до центру зупиняю машину і ми йдемо по селу пішки.
 |
 |
 |
Село виглядає дуже незвично. Будиночки маленькі і стоять практично впритул один до одного, дворів майже немає і все це разом більше схоже на маленькі дачі. Ось ми і в центрі села... Шкільні майстерні із столярними верстаками, заготпункт з підлоговими вагами і, чомусь книжкою Л. І. Брежнева, пошта - вона ж бібліотека і клуб з обваленою стелею. Пам'ятник, точніше постамент із списком односельців загиблих в другій світовій війні.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
На стіні пошти дуже зворушливе і в той же час суворе оголошення - попередження про те, що посилки з картоплею, розсадою і саджанцями не приймаються. А побачивши плакат "наш поштовий індекс" відчув комок у горлі... Немає більше ні сіла Річиця, ні його поштового індексу.
 |
 |
 |
На пошті нас заінтригували наглухо замкнуті двері (фото по центру)... "Велика Таємниця" Річицькой пошти відкрилася досить швидко: замкнута кімнатка була місцевою ощадкасою, але злодії вирішили не мучитися із замком, а просто виламали грати у вікні.
 |
 |
Пам'ятник "Радянському солдатові" ми знайшли на підлозі в кіноапаратній клубу. Досить таки важке видовище... Ніби то його закопали по плечі у землю...
Гама фон близько 1мР/г
Вечоріє, збирається дощ і ми продовжуємо рухатися далі. Нарешті ми знайшли відповідність однієї з наших карт нашому маршруту - це дає надію :).
Слідуюча зупинка - село Старі Шепеличі.
 |
 |
 |
Почався дощ і ми ховаємо нашу фотоапаратуру під жовті "прип'ятькомовські" дощовики. Сідаємо в машину і потихеньку котимо по доріжці. Ось і КПП "Бенівка" - виїхали!
Як і належить в Зоні, ми повернулися назад іншою дорогою...
| Північний слід< Попередня | Наступна >Західний слід |
|---|
