Lost Places - Чорнобильська Зона

Київська область. ЧЗО (Чорнобильська Зона Відчуження)

Лівий берег ріки Прип'ять.

Кошивка, Старосілля, Крива Гора, Зимовище, Красне.

По машинах!

Ми відправляємось на лівий берег Прип'яті по селам "Північного сліду"
Перед КПП "Лелів" повертаємо праворуч, переїзжаємо міст через Прип'ять і під'їзжаємо до КПП "Паришев". Міліціонер з деякими сумнівами дивиться на нас и на нашу перепустку і непоспішаючи іде відкривати шлагбаум, що знаходиться в метрах 50 від посту. Нам ліворуч, прямо уходить дорога в бєларуську частину Зони.
Вузенька як струмок доріжка вкрита залишками асфальта.

Перша зупинка - село Кошивка. Крихітне типово поліське село. На деяких дверях навіть збереглись залишки паперових печаток - "МВС УРСР в Чорнобильскому районі Києвскої області" Садибу опечатано...

Следуюча зупинка село Старосілля.

Миле тихе полісся... В хатах дуже багато різного дерев'янного начиння, про призначення якого наше покоління може тільки здогадуватись...

Проїзжаємо Криву Гору і в'їзжаємо в Зимовище.

Проїзжаємо далі селом і потрапляємо на месцеву МТС - машино тракторну станцію. Дуже багато старої "радянської" сільгосп. техніки - комбайни трактори, вантажні машини. 

Гама -фон до 500 мкР/г

Проїзжаємо залізничний переїзд і следом за нами в напрямку Славутича проноситься "електричка" що везе зміну ЧАЕС з роботи додому. Нас проводжають зацікавлені погляди "пасажирів" - певно що не часто в цих місцях можно зустріти людей.

А ось і місцеві "аборигени" - болотні черепахи. Непоспішаючи з буддистським спокоєм переповзають дорогу... Одна, дві, чотири... Шість... Як же їх тут багато! Зупиняємось щоб "познайомитись"... Черепахи дуже важні і в їх поведінці відчувається явний і неприхований снобізм. Біля дороги в піску видно залишки черепаших кладок.

Прощаємось на деякий час з черепахами (по дорозі назад ми зустрінемось знову, переповзти дорогу - справа не швидка:) і в'їзжаємо в село Красне - кінцевий пункт нашої поїздки. Кружляючи вузенькою доріжкою доїзжаємо до центру села і йдемо дивитись головну місцеву історичну пам'ятку - дерев'янну церкву. Що правда, на відміну від сгорілої церкви в Товстому Лісі, ця - досить типова сільска церква кінця XIX, початку XX століття. І хоча на її фасаді висить горда табличка з датою "1800 р" - це безумовно не може відноситись до данної будівлі (цей момент відмічають також дослідники з групи Р. Омеляшко)
Видно, що церкву нещодавно відвідували - напевно сюди в поминальні дні приїзжають колшні жителі села.
В коробці для пожертв лежать дрібні паперові гроші - українські гривні і бєларуські рублі.

Церква у меня особисто ніяких емоцій і интересу не викликала, зате я надовго застряв у місцевій школі - маленька на 4 кабінети, прямо біля церкви. Ціла скарбничка артефактів минулої епохи - альбоми для малювання з "принцесами" і синіми слонами, зошити з українскої мови і математики, почеркані рішучою рукой місцевої "вчітєлькі". Учбові плани на 1986 год... Підручники... А парти!.. Дерев'яні з вирізом під чорнильницю і відкидними кришками. Я такі бачив тільки в старих радянських фільмах і на картинках, де за саме такою партою сидів маленький Володя Уль'янов (для молодого покоління - це той, хто потім стане В.І. Леніним :).
Щось заворожуюче є у цьому законсервованому, зупиненому людському часі у Зоні. Саме людському... ЧАС, той, справжній, продовжує свій біг, день змінює ніч, весна - зиму... А в школі села Красне тепер завжди буде весна 1986 року.

На поліся м'яко опускається вечір. Я сідаю на стовбур поваленого дерева и намагаюсь розчинитись в цій тиші і спокою. Там у школі весна 1986, а тут на вулиці... А тут на вулиці ніякого часу немає. Є пора року- літо... Сідає сонце... Здається зараз піде дощ. Ось і все.